Найбільш поширені запитання родин військовополених
Коли «обмін»/повернення? Коли повернуть мого рідного?
Потрібно розуміти, що держава-агресор, утримуючи наших військовополонених та цивільних осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії, фактично використовує їх як заручників для тиску на українське суспільство. Крім того, ворог не тільки не зацікавлений у поверненні Україні її захисників та цивільних, а і у поверненні своїх громадян, які знаходяться у нас в полоні. Часто доводиться переконувати російську сторону забирати своїх громадян.
Ворог часто не дотримується вже досягнутих домовленостей. Відповідно, навіть коли вже є домовленості про конкретний «обмін»/повернення – дата цього «обміну»/повернення російською стороною може переноситися. Проте Україна буде працювати стільки, скільки необхідно, допоки не поверне всіх.
Чому звільняють тих, хто тільки потрапив в полон, а тих, хто утримується більш тривалий час в полоні – ні?
Переговорний процес ведеться безперервно. Противник ретельно вивчає суспільно-політичну обстановку навколо питань полонених. З метою підбурювання родин військовополонених та зниклих безвісти, противником застосовується маніпулятивні методи впливу. Тобто, в обмін можуть потрапити військовополонені, які перебували в неволі значно менше, ніж інші. Таким чином, ворог намагається дестабілізувати обстановку, зневірити громадськість, посіяти недовіру до державних органів. Завдяки системній роботі Координаційного штабу та впливу стратегічних партнерів вдається скоригувати обмінний процес в бік визначених державою категорій та пріоритетів.
Іноді відбуваються позапланові польові «обміни» - це досить рідкісні непублічні заходи, які відбуваються безпосередньо на лінії фронту між українськими та російськими підрозділами. Такі обміни виключають потрапляння полонених до місць позбавлення волі, підконтрольних ФСБ, що значно пришвидшує процес обміну.
Чому «обмінюють» військовополонених, а щодо цивільних «обміни» відсутні?
Питання повернення цивільних осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, є одним із найбільш складних у поточних умовах. Це зумовлено тим, що відповідно до норм міжнародного гуманітарного права цивільні особи не належать до комбатантів і, відповідно, не підпадають під класичні механізми обміну, які застосовуються до військовополонених. Натомість вони розглядаються як незаконно затримані або увʼязнені особи, що суттєво ускладнює застосування усталених процедур їх повернення.
Разом з тим, держава-агресор свідомо уникає системних переговорів щодо звільнення цивільних, оскільки повернення таких осіб означає появу свідчень про порушення норм міжнародного права, зокрема незаконного позбавлення волі, неналежного поводження та інших грубих порушень прав людини.
Водночас Україна послідовно працює над пошуком усіх можливих механізмів і важелів для повернення своїх громадян. З цією метою активно використовуються як наявні переговорні формати, так і залучаються треті держави, міжнародні організації та посередники. Така багаторівнева робота спрямована на розширення каналів комунікації та збільшення кількості повернутих цивільних осіб, незважаючи на наявні обмеження та складність процесу.
